mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні31
mod_vvisit_counterВчора22
mod_vvisit_counterЗа тиждень31
mod_vvisit_counterЗа минулий тиждень195
mod_vvisit_counterЗа місяць579
mod_vvisit_counterЗа минулий місяць945
mod_vvisit_counterВсього29244

Online (20 minutes ago): 1
Your IP: 18.206.177.17
,
Now is: 2021-04-19 22:21



6 порад для батьків майбутніх першокласників

Ознайомте зі школою

Завітайте до школи, де дитина навчатиметься, кілька разів: покажіть клас, спортивний зал, їдальню, туалет, медпункт тощо. Важливо, аби дитина запам'ятала шлях до школи, а ви змогли розрахувати витрати часу на дорогу.

/Files/images/lineyki/90.gif

Спонукайте підтримувати порядок у кімнаті

Покажіть та розкажіть, що кожна річ має своє місце: для олівців, ручок, лінійки, гумки — це пенал, для книжок — полиця, для шкільної форми — шафа тощо. Головне — щоб дитина звикла підтримувати порядок і чистоту у своїй кімнаті. Відтак підведіть до думки, що такий самий порядок має бути і на робочому місці в школі.

/Files/images/lineyki/90.gif

Змініть режим дня та навчіть розпоряджатися часом

Привчіть дитину прокидатися раніше. Розрахуйте час так, аби дитина збиралася без поспіху. Змініть режим дня за місяць до початку навчального року.

Навчіть правильно розпоряджатися своїм часом. Для цього складіть разом розпорядок дня, виділивши час для виконання домашнього завдання, ігор, відпочинку, і повісьте на видному місці.

/Files/images/lineyki/90.gif

Грайте «у школу»

По черзі виконуйте роль учителя і учня, імітуйте виконання домашніх завдань чи перебіг уроків. Включайте в гру завдання на тренування пам'яті, розвиток мовлення, концентрації уваги. Привчайте долати труднощі, розвивайте уміння та навички, розширюйте кругозір, збагачуйе досвід спілкування.

/Files/images/lineyki/90.gif

Навчіть збирати речі до школи

Грайте з дитиною у школу: готуйте форму, складайте портфель, добирайте шкільне приладдя до різних уроків. Покажіть, що і куди класти в портфелі, аби легко знаходити потрібну річ.

/Files/images/lineyki/90.gif

Демонструйте свою любов і підтримку

Дитина має відчувати, що ви її любите, цінуєте, розумієте. Довірливі стосунки й усвідомлення того, що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з першого навчального дня.

/Files/images/lineyki/90.gif

Вступ до школи і для самої дитини, і для її батьків пов’язаний з певними тривогами і водночас з великими надіями. Конче важливо, щоб ця подія подарувала маляті радість, зміцнила його віру у власні сили. Тому вихователі, вчителі та батьки мають створити для дошкільника сприятливе освітнє середовище, якнайкраще підготувати його до навчання в школі, не забуваючи при цьому про самоцінність дошкільного віку. В нашому суспільстві багато років побутує низка упереджень щодо підготовки дітей до школи, причому вплив цих ідей на деяких батьків і педагогів настільки потужний, що на догоду їм руйнуються головні засади простору дитинства: ініціатива, творчість, право вибору, інтерес, бажання. У поданій статті автор розвінчує найтиповіші з таких упереджень.

/Files/images/lineyki/90.gif

УПЕРЕДЖЕННЯ ПЕРШЕ.

Майбутньому школяреві слід якомога раніше відмовитися від гри

Деякі батьки вважають, що гра постійно породжує в дитини бажання гратися, а не вчитися, сповільнює процес дорослішання. Тому малятам нерідко ще з дитсадка нав’язують шкільну модель поведінки (зошити, домашні завдання, додаткові заняття, непосильні обов’язки...).

Примусове обмеження ігрової діяльності дітей (навіть молодших школярів) є небезпечним посяганням на їхні природні потреби, що негативно позначається на розвитку їхніх почуттів, уяви, мислення та гальмує процес соціалізації.

Гра для дитини — важливий інструмент пізнання природного та соціального світу, своєрідний спосіб привласнення набутих знань і моделей поведінки. Саме в ігровій діяльності якнайкраще розвиваються пам’ять, увага, абстрактне мислення, навички орієнтування в просторі та взаємодії з іншими.

/Files/images/lineyki/90.gif

УПЕРЕДЖЕННЯ ДРУГЕ.

Перед школою обов’язково слід навчити дитину читати

Задля реалізації цього завдання батьки почина­ють шукати навчальні заклади (додаткові заняття), де малят за шкільними “лекалами” навчають чита­ти склади й слова. Нерідко такий натиск викликає в дитини внутрішній спротив і навіть відразу до чи­тання і книжки.

Нагадаємо: шлях до формування читача почи­нається ще в ранньому дитинстві. Це відбувається в процесі слухання колискових, казок, віршів, потішок, розглядання книжок, імітування процесу чи­тання; під час обговорення, а згодом переказуван­ня змісту художніх творів, упізнавання букв, складів, слів і, нарешті, власне читання.

Важливо пам’ятати, що кожен з на­званих етапів має обов’язково визріти у свідомості дитини. Цілком нормаль­но, якщо процес “формування читача” потужніше проявиться саме в початко­вій школі. Всі ми різні, а індивідуаль­ні особливості кожної дитини мають свої закономірності та логіку визрівання, розгор­тання й розвитку, тому всі моделі є досить умовни­ми і потребують зважених, обережних, продума­них, а не спонтанних дій з боку педагогів та батьків.

Свідомий читач виростає з уважного, вдумли­вого, чутливого слухача. Тому, шановні дорослі, намагайтеся систематично читати дітям, даруючи їм і собі хвилини спільного переживання та осмис­лення літературних творів.

/Files/images/lineyki/90.gif

УПЕРЕДЖЕННЯ ТРЕТЄ.

Перед вступом до школи діти вже мають уміти писати

У далекому 1929 році Махатма Ганді писав: “На­вчати маленьких дітей писати — значить обтяжувати їхній розум та інші органи, використовувати їхні очі й руки не за призначенням”.

Письмо — це складна навичка, що потребує зла­годженої роботи дрібних м’язів кисті й усієї руки, а також добре розвиненого зорового сприйняття і довільної уваги, певної функціональної зрілості ко­ри головного мозку.

Непідготовленість до письма (недостатній роз­виток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги) може стати причиною виникнення в пер­шому класі негативного ставлення до навчання, тривожності, невпевненості у власних діях, гра­фічної скутості (написання графічних елементів нераціональним способом).

Тому в дошкільному віці важливо розвинути меха­нізми, необхідні для пропедевтики оволодіння пись­мом, створити умови для накопичення дитиною від­повідного рухового і практичного досвіду.

Розвиток дрібної моторики майбутніх першоклас­ників має бути в особливому фокусі уваги виховате­лів, учителів та батьків. Відомо, що вміння виконува­ти дрібні рухи з предметами у дитини розвивається

3 перших років життя і триває переважно до 6-7 ро­ків (але цей процес не зу­пиняється і в наступні пері­оди життя). Саме за умови вправляння у певних рухах,

(а не самі по собі) до 7 років визрівають відповідні зони кори головного мозку, до­сягають необхідного рівня розвитку дрібні м’язи кис­ті руки.

Труднощі з опануванням письма, як правило, ма­ють діти, в яких недостатньо розвинені дрібні м’язи пальців рук, особливо мізинця та безіменного. У та­ких дошкільнят низька швидкість аналітико-синтетичних процесів, недосконала координація рухів. Будь-яку трудову операцію вони виконують повільно, незграбно. Достатньо запропонувати дошкільникам постукати по столу олівцем, щоб виявити серед них тих, хто відстає у психомоторному розвитку (а зго­дом погано читає, повільно пише): темп відстукуван­ня у них удвічі-втричі повільніший, ніжу інших дітей.

Дорослих також має насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні або зафар­бовуванні. У цьому випадку вона компенсує брак уміння змінювати напрямок лінії за допомогою тон­ких рухів пальців повертанням аркуша, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети. як правило, це свідчить про жорстку фіксацію пен­зля при малюванні.

Інший недолік можна виявити, запропонувавши малюкові намалювати одним рухом коло діаметром приблизно 3-4 см (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал або коло значно меншого діаметра, або ма­люватиме його в кілька прийомів, пересуваючи руку.

Зі вступом дитини до школи варто продовжувати роботу з розвитку м’язів пальців рук за допомогою досить нескладних засобів.

Засоби розвитку дрібної моторики:

масаж кистей і пальців рук;

застібання і розстібання ґудзиків;

зав’язування шнурків;

ліплення з пластиліну та глини;

розфарбовування (предметів та контурних ма­люнків);

малювання (декоративних, геометричних, рос­линних та тваринних орнаментів);

штрихування від руки (прямими, ламаними, хви­лястими лініями);

складання пазлів та мозаїки різних розмірів;

робота з конструктором, який має дрібні деталі;

вирізання ножицями виробів з паперу;

в’язання спицями, плетіння гачком;

вишивання;

нанизування намистин;

вправи з ручним еспандером;

набивання по черзі кожною рукою тенісного м’ячика;

пальчикова гімнастика тощо.

До речі, рівень розвитку дрібної моторики — один з показників інтелектуальної готовності до шкільно­го навчання. Зазвичай дитина, що має високий рі­вень розвитку дрібної моторики, здатна до логічних міркувань, має непогано розвинені пам’ять, увагу, зв’язне мовлення.

/Files/images/lineyki/90.gif

УПЕРЕДЖЕННЯ ЧЕТВЕРТЕ.

Рухова активність (непосидючість) шкодить успішному навчанню в школі

Деякі дорослі вважають, що перед вступом до школи і безпосередньо під час шкільного навчан­ня слід обмежувати зайві підстрибування, бігання, тривалість прогулянок надворі, вільні пересування під час занять, натомість виробляти посидючість, правильну “позу учня” за партою. їм імпонують “кла­сичні” уявлення про класну систему, в якій усі ру­хи дитини регламентуються вказівками педагога (учень тільки виконує команди).

Надмірні інтелектуальні навантаження без до­статньої рухової активності мають негативні на­слідки для біологічного дозрівання структур го­ловного мозку дитини, підвищують кров’яний тиск, розбалансовують газообмін у нервових тка­нинах, викликаючи мікрогіпоксії.

Обмеження рухової активності дошкільни­ка є моральним злочином проти його фізичного і психічного здоров’я. її брак неможливо компен­сувати жодними інтелектуальними досягненнями. Це шлях до порушення психофізичного здоров’я, коли ресурси дитини вичерпуються на роки впе­ред для досягнення примарного знання фактів (які, до речі, можуть і не стати їй у пригоді).

/Files/images/lineyki/90.gif

УПЕРЕДЖЕННЯ П’ЯТЕ.

Розвиток емоційно-почуттєвої сфери не відіграє значущої ролі у підготовці до школи

Під час підготовки та адаптації дитини до школи увага фокусується на серйозній роботі з засвоєння певної суми “важливих фактологічних знань”. Вод­ночас те, як дитина адаптуватиметься до життя у но­вому колективі, як сприйматиме успіхи та невдачі, як розвиватиме власний потенціал, залежить насам­перед від розвитку її емоційно-почуттєвої сфери.

Основна взаємодія між педагогом і вихованцем розгортається на емоційному рівні за умови вста­новлення максимальної довіри. З огляду на це має суттєво змінитися спрямування занять. Вони мають стати не просто знаннєво-фактологічним компонен­том підготовки майбутнього школяра, а інструмен­том його соціалізації. Тобто заняття мають не так “навчати”, як, насамперед, виховувати за допомо­гою позитивних емоцій, що трансформуються у по­зитивні почуття. Це неможливо без тонкого налаш­тування дітей на сприйняття почуттів та переживань інших людей.

У цьому аспекті важливим є розвиток та вправ­ляння дошкільнят в емпатії(вмінні відчувати, усві­домлювати емоції інших людей, “приміряти” їх на се­бе). Соціальна складова осягнення дошкільником емоційно-почуттєвих станів інших людей форму­ється за умови створення комфортного середови­ща, заснованого на засадах взаємоповаги, довіри та любові до ближнього. Важлива складова цього процесу — вербальне визначення (проговорюван­ня) почуттів.

Передумовою розуміння власного стану та ста­нів інших людей є знаходження для кожного почут­тя максимально точного словесного визначення. Опредметнення (присвоєння відповідних назв) дає можливість визначити вербально (назвати словом) свої почуття, а отже, і ставлення до навколишнього світу. Звідси виростає нагальна потреба у набутті вміння керувати власними емоціями та почуттями.

Від якості описаної роботи залежить уміння дітей дотримуватися культури людських стосунків та міні­мізувати конфліктність власних взаємодій.

Таким чином, можемо констатувати, що емо­ційно-почуттєва сфера дошкільників є визна­чальною для їх успішної соціалізації та взаємодії з навколишнім світом. Саме вона впливає на гар­монійність їхньої адаптації до майбутнього навчання в початковій школі.

* * *

Отже, важливо, щоб дитина була підготовлена до засвоєння нових знань (мала розвинені почуття, мислення, уяву), набуття спеціальних навичок (зо­крема й письма), а не була змушена виправляти не­правильно сформовані раніше знання та навички.


Свідоме подолання вихователями та батьками згаданих усталених упереджень суттєво поліпшить загальну атмосферу останнього року перебуван­ня дитини в дитячому садку і допоможе знизити рівень невротизації дошкільників і перед вступом їх до школи, і в першому класі.

/Files/images/169.gif


Вступ до школи і для самої дитини, і для її батьків пов’язаний з певними тривогами і водночас з великими надіями. Конче важливо, щоб ця подія подарувала маляті радість, зміцнила його віру у власні сили. Тому вихователі, вчителі та батьки мають створити для дошкільника сприятливе освітнє середовище, якнайкраще підготувати його до навчання в школі, не забуваючи при цьому про самоцінність дошкільного віку. В нашому суспільстві багато років побутує низка упереджень щодо підготовки дітей до школи, причому вплив цих ідей на деяких батьків і педагогів настільки потужний, що на догоду їм руйнуються головні засади простору дитинства: ініціатива, творчість, право вибору, інтерес, бажання. У поданій статті автор розвінчує найтиповіші з таких упереджень.

УПЕРЕДЖЕННЯ ПЕРШЕ.

Майбутньому школяреві слід якомога раніше відмовитися від гри

Деякі батьки вважають, що гра постійно породжує в дитини бажання гратися, а не вчитися, сповільнює процес дорослішання. Тому малятам нерідко ще з дитсадка нав’язують шкільну модель поведінки (зошити, домашні завдання, додаткові заняття, непосильні обов’язки...).

Примусове обмеження ігрової діяльності дітей (навіть молодших школярів) є небезпечним посяганням на їхні природні потреби, що негативно позначається на розвитку їхніх почуттів, уяви, мислення та гальмує процес соціалізації.

Гра для дитини — важливий інструмент пізнання природного та соціального світу, своєрідний спосіб привласнення набутих знань і моделей поведінки. Саме в ігровій діяльності якнайкраще розвиваються пам’ять, увага, абстрактне мислення, навички орієнтування в просторі та взаємодії з іншими.

УПЕРЕДЖЕННЯ ДРУГЕ.

Перед школою обов’язково слід навчити дитину читати

Задля реалізації цього завдання батьки почина­ють шукати навчальні заклади (додаткові заняття), де малят за шкільними “лекалами” навчають чита­ти склади й слова. Нерідко такий натиск викликає в дитини внутрішній спротив і навіть відразу до чи­тання і книжки.

Нагадаємо: шлях до формування читача почи­нається ще в ранньому дитинстві. Це відбувається в процесі слухання колискових, казок, віршів, потішок, розглядання книжок, імітування процесу чи­тання; під час обговорення, а згодом переказуван­ня змісту художніх творів, упізнавання букв, складів, слів і, нарешті, власне читання.

Важливо пам’ятати, що кожен з на­званих етапів має обов’язково визріти у свідомості дитини. Цілком нормаль­но, якщо процес “формування читача” потужніше проявиться саме в початко­вій школі. Всі ми різні, а індивідуаль­ні особливості кожної дитини мають свої закономірності та логіку визрівання, розгор­тання й розвитку, тому всі моделі є досить умовни­ми і потребують зважених, обережних, продума­них, а не спонтанних дій з боку педагогів та батьків.

Свідомий читач виростає з уважного, вдумли­вого, чутливого слухача. Тому, шановні дорослі, намагайтеся систематично читати дітям, даруючи їм і собі хвилини спільного переживання та осмис­лення літературних творів.

УПЕРЕДЖЕННЯ ТРЕТЄ.

Перед вступом до школи діти вже мають уміти писати

У далекому 1929 році Махатма Ганді писав: “На­вчати маленьких дітей писати — значить обтяжувати їхній розум та інші органи, використовувати їхні очі й руки не за призначенням”.

Письмо — це складна навичка, що потребує зла­годженої роботи дрібних м’язів кисті й усієї руки, а також добре розвиненого зорового сприйняття і довільної уваги, певної функціональної зрілості ко­ри головного мозку.

Непідготовленість до письма (недостатній роз­виток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги) може стати причиною виникнення в пер­шому класі негативного ставлення до навчання, тривожності, невпевненості у власних діях, гра­фічної скутості (написання графічних елементів нераціональним способом).

Тому в дошкільному віці важливо розвинути меха­нізми, необхідні для пропедевтики оволодіння пись­мом, створити умови для накопичення дитиною від­повідного рухового і практичного досвіду.

Розвиток дрібної моторики майбутніх першоклас­ників має бути в особливому фокусі уваги виховате­лів, учителів та батьків. Відомо, що вміння виконува­ти дрібні рухи з предметами у дитини розвивається

3 перших років життя і триває переважно до 6-7 ро­ків (але цей процес не зу­пиняється і в наступні пері­оди життя). Саме за умови вправляння у певних рухах,

(а не самі по собі) до 7 років визрівають відповідні зони кори головного мозку, до­сягають необхідного рівня розвитку дрібні м’язи кис­ті руки.

Труднощі з опануванням письма, як правило, ма­ють діти, в яких недостатньо розвинені дрібні м’язи пальців рук, особливо мізинця та безіменного. У та­ких дошкільнят низька швидкість аналітико-синтетичних процесів, недосконала координація рухів. Будь-яку трудову операцію вони виконують повільно, незграбно. Достатньо запропонувати дошкільникам постукати по столу олівцем, щоб виявити серед них тих, хто відстає у психомоторному розвитку (а зго­дом погано читає, повільно пише): темп відстукуван­ня у них удвічі-втричі повільніший, ніжу інших дітей.

Дорослих також має насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні або зафар­бовуванні. У цьому випадку вона компенсує брак уміння змінювати напрямок лінії за допомогою тон­ких рухів пальців повертанням аркуша, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети. як правило, це свідчить про жорстку фіксацію пен­зля при малюванні.

Інший недолік можна виявити, запропонувавши малюкові намалювати одним рухом коло діаметром приблизно 3-4 см (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал або коло значно меншого діаметра, або ма­люватиме його в кілька прийомів, пересуваючи руку.

Зі вступом дитини до школи варто продовжувати роботу з розвитку м’язів пальців рук за допомогою досить нескладних засобів.

Засоби розвитку дрібної моторики:

масаж кистей і пальців рук;

застібання і розстібання ґудзиків;

зав’язування шнурків;

ліплення з пластиліну та глини;

розфарбовування (предметів та контурних ма­люнків);

малювання (декоративних, геометричних, рос­линних та тваринних орнаментів);

штрихування від руки (прямими, ламаними, хви­лястими лініями);

складання пазлів та мозаїки різних розмірів;

робота з конструктором, який має дрібні деталі;

вирізання ножицями виробів з паперу;

в’язання спицями, плетіння гачком;

вишивання;

нанизування намистин;

вправи з ручним еспандером;

набивання по черзі кожною рукою тенісного м’ячика;

пальчикова гімнастика тощо.

До речі, рівень розвитку дрібної моторики — один з показників інтелектуальної готовності до шкільно­го навчання. Зазвичай дитина, що має високий рі­вень розвитку дрібної моторики, здатна до логічних міркувань, має непогано розвинені пам’ять, увагу, зв’язне мовлення.

УПЕРЕДЖЕННЯ ЧЕТВЕРТЕ.

Рухова активність (непосидючість) шкодить успішному навчанню в школі

Деякі дорослі вважають, що перед вступом до школи і безпосередньо під час шкільного навчан­ня слід обмежувати зайві підстрибування, бігання, тривалість прогулянок надворі, вільні пересування під час занять, натомість виробляти посидючість, правильну “позу учня” за партою. їм імпонують “кла­сичні” уявлення про класну систему, в якій усі ру­хи дитини регламентуються вказівками педагога (учень тільки виконує команди).

Надмірні інтелектуальні навантаження без до­статньої рухової активності мають негативні на­слідки для біологічного дозрівання структур го­ловного мозку дитини, підвищують кров’яний тиск, розбалансовують газообмін у нервових тка­нинах, викликаючи мікрогіпоксії.

Обмеження рухової активності дошкільни­ка є моральним злочином проти його фізичного і психічного здоров’я. її брак неможливо компен­сувати жодними інтелектуальними досягненнями. Це шлях до порушення психофізичного здоров’я, коли ресурси дитини вичерпуються на роки впе­ред для досягнення примарного знання фактів (які, до речі, можуть і не стати їй у пригоді).

УПЕРЕДЖЕННЯ П’ЯТЕ.

Розвиток емоційно-почуттєвої сфери не відіграє значущої ролі у підготовці до школи

Під час підготовки та адаптації дитини до школи увага фокусується на серйозній роботі з засвоєння певної суми “важливих фактологічних знань”. Вод­ночас те, як дитина адаптуватиметься до життя у но­вому колективі, як сприйматиме успіхи та невдачі, як розвиватиме власний потенціал, залежить насам­перед від розвитку її емоційно-почуттєвої сфери.

Основна взаємодія між педагогом і вихованцем розгортається на емоційному рівні за умови вста­новлення максимальної довіри. З огляду на це має суттєво змінитися спрямування занять. Вони мають стати не просто знаннєво-фактологічним компонен­том підготовки майбутнього школяра, а інструмен­том його соціалізації. Тобто заняття мають не так “навчати”, як, насамперед, виховувати за допомо­гою позитивних емоцій, що трансформуються у по­зитивні почуття. Це неможливо без тонкого налаш­тування дітей на сприйняття почуттів та переживань інших людей.

У цьому аспекті важливим є розвиток та вправ­ляння дошкільнят в емпатії(вмінні відчувати, усві­домлювати емоції інших людей, “приміряти” їх на се­бе). Соціальна складова осягнення дошкільником емоційно-почуттєвих станів інших людей форму­ється за умови створення комфортного середови­ща, заснованого на засадах взаємоповаги, довіри та любові до ближнього. Важлива складова цього процесу — вербальне визначення (проговорюван­ня) почуттів.

Передумовою розуміння власного стану та ста­нів інших людей є знаходження для кожного почут­тя максимально точного словесного визначення. Опредметнення (присвоєння відповідних назв) дає можливість визначити вербально (назвати словом) свої почуття, а отже, і ставлення до навколишнього світу. Звідси виростає нагальна потреба у набутті вміння керувати власними емоціями та почуттями.

Від якості описаної роботи залежить уміння дітей дотримуватися культури людських стосунків та міні­мізувати конфліктність власних взаємодій.

Таким чином, можемо констатувати, що емо­ційно-почуттєва сфера дошкільників є визна­чальною для їх успішної соціалізації та взаємодії з навколишнім світом. Саме вона впливає на гар­монійність їхньої адаптації до майбутнього навчання в початковій школі.

* * *

Отже, важливо, щоб дитина була підготовлена до засвоєння нових знань (мала розвинені почуття, мислення, уяву), набуття спеціальних навичок (зо­крема й письма), а не була змушена виправляти не­правильно сформовані раніше знання та навички.

Свідоме подолання вихователями та батьками згаданих усталених упереджень суттєво поліпшить загальну атмосферу останнього року перебуван­ня дитини в дитячому садку і допоможе знизити рівень невротизації дошкільників і перед вступом їх до школи, і в першому класі.